Антисемітизм: Литва

Єврейські громади пустили глибоке коріння у Великому князівстві Литовському, маючи привілеї, що дозволяли общинне життя. Християнські упередження та економічні образи залишалися частиною навколишнього суспільства.

Дослідіть країну: Литва

Опубліковано WTJПублікацію оновлено

Від нерівних сусідів до національного ворога

Єврейські громади пустили глибоке коріння у Великому князівстві Литовському, маючи привілеї, що дозволяли общинне життя. Християнські упередження та економічні образи залишалися частиною навколишнього суспільства. У міжвоєнній республіці націоналістичні кампанії все частіше розглядали євреїв як конкурентів або аутсайдерів. Після радянської окупації в 1940 році фальшиве прирівнювання всіх євреїв до комунізму посилилося. Німецьке вторгнення в 1941 році та співпраця місцевих жителів з окупантами перетворили це колективне звинувачення на інструмент масового вбивства.

Велике князівство–1930-ті роки

Коріння та образа · Світ ученості живе поряд зі звинуваченням

Століття єврейського місцевого життя не завадили націоналізму оголосити його чужим.

Громада зі старим корінням

Єврейські громади розвивалися на основі привілеїв Великого князівства Литовського. Релігійна наука та пізніше світські культурні рухи зробили регіон головним центром єврейського життя. Ці люди жили в місцевих містах, а не просто проходили через гомогенний національний ландшафт.

Сусіди стають економічними суперниками

Релігійні забобони та образа на єврейських торговців сприяли поширенню антисемітизму. У 1930-х роках бізнес-кампанії закликали надавати перевагу підприємствам етнічних литовців і зображували участь євреїв як домінування. Твердження зводило різних людей до економічного ворога, ігноруючи їх бідність, відмінності та місцеві стосунки.

Різні політичні прихильності євреїв Вільни

YIVO заснували у Вільні 1925 року, коли місто перебувало під владою Польщі. Його наукова робота сприяла розвитку сучасного єврейського культурного життя. Нині це місто Вільнюс у Литві. Зміни кордонів і багатомовність тут важливі: пізніші національні категорії не можуть повністю описати людей, які створювали його інтелектуальний світ.

1939–1941

Притулок і колективна провина · Біженці знаходять кордон, що постійно змінюється

Війна та радянська окупація змінили вибір мешканців та біженців.

Польські євреї шукають безпеки

Після початку війни в 1939 році єврейські біженці з Польщі дісталися Литви. Їм потрібні були житло, гроші та документи для подальшої подорожі. Людина, яка рятується від переслідувань, все одно може зіткнутися з перешкодами, встановленими урядом. Знаходження місця притулку не гарантувало шляху за його межі.

Візи відкривають вузьку можливість порятунку

Дипломатичні документи, зокрема візи, пов’язані з Чіуне Сугіхарою та Яном Звартендейком, дозволяли деяким біженцям шукати шляхи втечі. Документи мали значення, оскільки інші кордони були закриті або їх перетин обмежувався умовами. Окремі рішення чиновників можуть змінити можливості сім’ї, не вирішуючи ширшої кризи біженців.

Радянська окупація підживлює хибне ототожнення

Радянська окупаційна влада 1940 року придушувала установи й депортувала людей, зокрема євреїв. Проте антисеміти покладали на євреїв колективну провину за радянську владу. Таке ототожнення стирало з поля зору єврейських жертв і політичні відмінності. Страждання, завдані одним режимом, ставали приводом для нападів на меншість, ніби вона діяла як єдине ціле.

1941–1944

Нацистське вторгнення та колабораціонізм · Звинувачення стає дозволом на вбивство

Німецькі загони вбивць і литовські колабораціоністи знищували єврейські громади.

Німецьке вторгнення, 1941 рік

Німецькі війська вторглися в радянську Литву в червні 1941 року. Нацистська ідеологія розглядала євреїв як расового ворога, тоді як місцеві антисемітські рухи висували власні звинувачення. В антиєврейському насильстві брали участь конкретні німецькі й литовські злочинці. Не варто приписувати без розбору кожному литовцю.

Понари і гетто

Під Вільно німецькі каральні загони та литовські допоміжні війська вбивали євреїв у Понарах. Також окупанти утримували євреїв у гетто, використовуючи їхню примусову працю до подальшої ліквідації гетто. Це були різні інструменти в рамках переслідування. Виживання сім’ї залежало від умов, які вона мало могла контролювати.

Люди захищають життя і культуру

У віленському гетто євреї організовували опір і намагалися захистити книжки та культурні документи від знищення. Ці зусилля не усували надзвичайної небезпеки. Вони показують людей, які робили вибір в умовах примусу й відмовлялися дозволити, щоб їхні життя описували лише категоріями переслідувачів.

1945 і після

Чия відповідальність? · Стара брехня може зберегтися в розповіді про злочин

Пам'ять про жертви вимагає відмови від пояснень, які звинувачують їх у радянських репресіях.

Руйнування громади

Під час Голокосту було вбито переважну більшість євреїв Литви. Ті, хто вижив, успадкували втрати, які поширилися на родини, міста та установи. Руйнування пояснює відсутність громад, які колись займали центральне місце в місцевому житті; ця відсутність не повинна стати доказом того, що вони ніколи не належали.

Твердження про колективну провину й далі хибне

Представлення вбивств як помсти євреям за радянську владу повторює колективне звинувачення злочинців. Євреї дотримувалися різних політичних поглядів і також зазнавали радянських репресій. Необхідно пояснити вплив окупації; приписування її злочинів усій меншині є історично помилковим.

Говорити про колабораціонізм і порятунок

Німецька відповідальність, литовський колабораціонізм та індивідуальний порятунок належать до однієї історії. Називання конкретних злочинців дозволяє уникнути як заперечення, так і загальної національної провини. Основне питання полягає в тому, як люди та інституції відреагували, коли їхні сусіди-євреї залишилися поза захистом.

2023–тепер

7 жовтня й сьогодення · 7 жовтня й сьогодення

Націоналістичне виключення та звинувачення в «жидобільшовизмі» знову проявилися під антиізраїльським приводом ще до того, як 7 жовтня посилило місцеве відчуття небезпеки.

Дитині відмовляють у підвезенні до школи

16 жовтня 2023 року єврейська громада Литви та її членські організації попередили про зростання антисемітизму. Серед інцидентів, які вони описали, був водій, який відмовився відвезти дитину до школи, дізнавшись, що дитина має єврейську ідентичність.

Дитина не несе відповідальності за дії уряду чи війну за кордоном. Але ідентичності було достатньо, щоб перервати звичайну шкільну подорож. Попередження громади пов’язало публічну риторику з невеликою, конкретною відмовою в участі: єврейській дитині було відмовлено в послугах, доступних іншим.

Антиізраїльський привід відроджує місцеве звинувачення

Історія Голокосту Литви включає масові вбивства, скоєні нацистами, та співпрацю місцевих жителів із ними. Націоналістичні наративи, які уникають цієї відповідальності, можуть залишити євреїв поза історією національних страждань, тоді як колективне звинувачення євреїв у радянських репресіях є ще одним успадкованим звинуваченням.

До 7 жовтня політик Жемаітайтіс перейшов від повідомлення про знесення школи Ізраїлем до антиєврейської рими та колективного звинувачення у радянських депортаціях. Зміна теми оголює маску: гнів на дії Ізраїлю знову активізував давнє литовське звинувачення проти євреїв. Після 7 жовтня спільнота повідомила про погрози та відчуження дітей. Окрема мережа палестинської солідарності проголосила різницю між євреями та Ізраїлем; докази не встановили керування нею з боку ісламістів. Таким чином, задокументована суміш країни зосереджується на націоналістичній нормалізації, історичному звинуваченні та використанні Ізраїлю для того, щоб надати актуальності давній ворожнечі.

Суперечка доходить до інституцій країни

У квітні 2024 року Конституційний суд Литви визнав, що Жемайтайтіс порушив присягу. Пізніше того ж року єврейська громада виступила проти включення його партії до правлячої коаліції.

Це були різні відповіді на те саме ширше питання. Суд розглядав відповідність поведінки політика конституції; громада оскаржувала легітимність, яку його партія здобула б через участь в уряді. Результат мав значення за межами політичних посад. Люди, які повідомляли про погрози й виключення, стежили, як держава відреагує, коли риторика, що робить їх підозрюваними, лунає всередині національної політики.