Антисемітизм: Туніс

Серед туніських євреїв були давні громади міста Туніс і Джерби, а також родини із середземноморськими зв’язками. За правління беїв релігійний захист співіснував із нерівним статусом; реформи XIX століття поставили цей устрій під питання.

Дослідіть країну: Туніс

Опубліковано WTJПублікацію оновлено

Старіша ієрархія зустрічає сучасне державне переслідування

Серед туніських євреїв були давні громади міста Туніс і Джерби, а також родини із середземноморськими зв’язками. За правління беїв релігійний захист співіснував із нерівним статусом; реформи XIX століття поставили цей устрій під питання. Згодом французький протекторат підпорядкував громади ще одному рівню влади. Виключення за режиму Віші поширилося на Туніс у 1940 році, а німецька окупація 1942–1943 років принесла примусову працю та безпосередній примус. Незалежність і регіональний конфлікт пізніше змінили умови для тих, хто залишався.

До 1881 року

Ієрархія та реформа · Захищена громада виступає проти нерівного статусу

Місцеве єврейське життя розвивалося в межах релігійної ієрархії, яку почали підважувати реформи XIX століття.

Туніс і Джерба до колоніального панування

Життя туніських євреїв містило різні спільноти та традиції, включаючи релігійні установи Джерби та різноманітні зв’язки Тунісу з Середземномор’ям. Євреї були місцевими жителями, а не громадою, створеною французькою окупацією. Різне походження та статуси в єврейському житті мають значення при поясненні пізнішої політики.

Захист ще не означає рівності

При беях немусульманські громади займали нерівне правове становище навіть тоді, коли їхнє релігійне життя було захищене. Безпека залежала від політичної влади та її бажання підтримувати цей захист. Ієрархія могла співіснувати з торгівлею та сусідськими контактами, не перетворюючись на рівне громадянство.

Фундаментальний пакт 1857 року

Фундаментальний пакт 1857 року встановив безпеку та права в період туніських реформ і європейського дипломатичного тиску. Він кинув виклик старим відмінностям, водночас розглядаючи становище іноземних резидентів. Реформа демонструє, що нерівність була обговорюваною та змінною, а не незмінною властивістю туніського суспільства.

1940–1942

Виключення за режиму Віші · Чиновники протекторату впроваджують правило в повсякденне життя

Антиєврейські закони звужували можливості ще до прямої німецької військової окупації.

Новий порядок через старі установи

Антиєврейське законодавство Віші дійшло до Тунісу через інститути французького протекторату та юридичну владу бея. Більшість туніських євреїв не отримали колективного французького громадянства. Їх існуючий статус сформував те, як діяли нові правила. Французька Північна Африка не була єдиною правовою територією.

Ідентичність визначає можливості

Обмеження та квоти обмежували доступ євреїв до освіти, професій та громадської участі. Правила оцінювали людей через нав’язану колективну категорію. Клас або робота могли стати недоступними через те, що держава класифікувала сім'ю як єврейську, незалежно від того, що зробили її члени.

Закріплюється расове визначення

Статут 1941 року застосував расове визначення до туніських і марокканських євреїв, поширивши виключення за межі давнішої релігійної категорії. Походження дедалі частіше ставало офіційним критерієм. Усталене становище місцевої меншини могли підпорядкувати ідеології, принесеній колоніальною державною владою.

Листопад 1942–травень 1943 рр

Пряма окупація силами держав Осі · Армія вимагає праці від названої меншості

Німецька окупація додала примусову працю, конфіскацію та примус до попередньої дискримінації режиму Віші.

Починається окупація

Після висадки союзників у Марокко та Алжирі німецькі та італійські війська окупували Туніс. Прямий німецький військовий контроль тривав з листопада 1942 по травень 1943. Це відрізняло досвід Тунісу від сусідніх країн. Влада, яка здійснювала переслідування, змінилася, як і її безпосередні вимоги.

Примус до праці погрозами

Німецька влада змушувала чоловіків-євреїв виконувати примусову роботу в таборах і на військових роботах. Громади зіткнулися з примусовою вимогою робочої сили, грошей і речей. Це були нав’язані зобов’язання, виконання яких вимагали окупанти. Якщо назвати працю звичайним заняттям, це приховає загрозу.

Домогосподарство також стає мішенню

Окупаційні війська конфіскували майно та переселяли родини. Сім’ї Терези Коен у Тунісі, наприклад, було наказано залишити свій дім, щоб німецькі солдати могли ним скористатися. Військова політика увійшов до дому як втрачені речі та терміновий термін переїзду.

1956–1967 і після

Виїзд і тяглість життя · Незалежність відкриває нове питання дому

Багато сімей виїхали на тлі політичних змін і небезпеки, а життя туніських євреїв тривало.

Змінюється суверенний статус країни

Незалежність Тунісу 1956 року змінила державний устрій, у якому жили єврейські мешканці. Вирішуючи своє майбутнє, родини враховували роботу, освіту, політичну невизначеність і родичів за кордоном. Їхнє становище відрізнялося залежно від громадянства та особистих обставин. Незалежність не принесла однакового досвіду кожній єврейській родині.

Регіональний конфлікт досягає місцевих сусідів

Напруженість довкола Ізраїлю та війни 1967 року посилила відчуття небезпеки й сприяла виїзду. Ставлення до туніських євреїв як до представників іноземної держави ігнорувало їхню власну місцеву історію та відмінні погляди. Перенесення колективної провини зробило зовнішній конфлікт загрозою в повсякденному житті місцевих громад.

Історія не закінчується на порожньому будинку

Багато туніських євреїв відновили життя у Франції, Ізраїлі та інших місцях, тоді як громади залишилися, зокрема на Джербі. Міграція змінила масштаб і географію спільного життя. Ті, хто виїхав, і ті, хто залишився, продовжували різні частини однієї історії, а не створювали одну історію зникнення.

2023–тепер

7 жовтня й сьогодення · 7 жовтня й сьогодення

Оспорювання належності євреїв до суспільства та конспірологічна риторика президента стали тлом для підпалу синагоги в помсту за події в Газі.

Небезпека виникла ще до 7 жовтня

У травні 2023 року під час стрілянини на Джербі загинули відвідувачі євреї та співробітники служби безпеки. Єврейська громада Тунісу вже зіткнулася з серйозним питанням захисту до того, як ХАМАС напав на Ізраїль через кілька місяців.

Згодом президент Каїс Сайєд пообіцяв релігійним лідерам безпеку. Обіцянка мала значення, оскільки єврейське поклоніння та паломництво були живою частиною життя Тунісу. Пам’ять про попередній напад не дає сприймати пізніше насильство як таке, що виникло нізвідки: жовтневий гнів досяг спільноти, вразливість якої вже була болісно очевидна.

Уявна сіоністська рука стає місцевою мішенню

Євреї Тунісу пережили обмеження Віші та переслідування під час війни, після чого повторювалися суперечки щодо національної приналежності. У вересні 2023 року президент Саїд пов’язав біблійне єврейське ім’я з передбачуваним таємним сіоністським впливом. Старіші звинувачення прихованого контролера отримали політичний ярлик у верхівці держави.

Наступного місяця, після 7 жовтня та вибуху в лікарні в Газі, учасники заворушень спалили синагогу й святиню в Ель-Хаммі. Закордонний конфлікт обернувся карою для єврейської спадщини Тунісу. Цей зв’язок — інтерпретація суспільної атмосфери, а не доказ того, що Саїд наказав здійснити напад. Проте політична конспірологія й вуличний гнів могли підсилювати ту саму ідею: єврейська присутність нібито уособлює ворожу зовнішню силу. Знищення будівлі показує, як протидія сіонізму могла стати антиєврейським вчинком без задокументованого керування з боку партійної коаліції.

Хто захищає історію, яка залишилася?

За повідомленням Державного департаменту, під час нападу в Ель-Хаммі поліція не могла впоратися із ситуацією; до кінця 2023 року не було оголошено про жоден пов’язаний із ним арешт. Після руйнувань залишалася невизначеність щодо притягнення винних до відповідальності.

Єврейська історія Тунісу належить до громадського життя країни, а не існує поза ним як іноземна власність. Тому пошкодження святині порушило питання ширше за ремонт будівлі: чи захистить держава місце меншини в національній історії. Обіцянки безпеки слід було зіставляти з тим, що сталося, коли єврейський об’єкт справді зазнав нападу.