Антисемітизм: Велика Британія

Середньовічні єврейські громади Англії залежали від королівського захисту й стикалися з ворожістю християн. Неправдиві розповіді про ритуальні вбивства, зокрема звинувачення в Норвічі 1144 року, допомагали зображувати сусідів небезпечними.

Дослідіть країну: Велика Британія

Опубліковано WTJПублікацію оновлено

Захист, борг і священне звинувачення

Середньовічні єврейські громади Англії залежали від королівського захисту й стикалися з ворожістю християн. Неправдиві розповіді про ритуальні вбивства, зокрема звинувачення в Норвічі 1144 року, допомагали зображувати сусідів небезпечними. У Йорку 1190 року ворожість хрестоносців поєдналася з інтересами, пов’язаними з боргами, і чуткою про королівське схвалення. Вигнання євреїв за наказом Едуарда I 1290 року зробило виключення політикою всього королівства. Пізніший дозвіл повернутися та громадянська рівність змінили закон, а страхи щодо імміграції, фашистська агітація й політичні теорії змови надали ворожості нових форм. Ці англійські витоки не можна без змін переносити на кожну частину пізнішого Сполученого Королівства.

1144

Фальшиве звинувачення · Чутка перетворює сусідів на підозрюваних

Хибне звинувачення в ритуальному вбивстві в Норвічі дало релігійній ворожості сюжет, здатний поширюватися.

Звинувачення не є доказом

У Норвічі в 1144 році євреїв фальшиво звинуватили в ритуальному вбивстві після того, як християнського хлопчика знайшли мертвим. Звинувачення пов'язувало його смерть з уявною єврейською релігійною практикою. Воно скерувало підозру на цілу спільноту, а не встановлювало відповідальність через докази щодо окремої особи.

Міф суперечить єврейській практиці

Історія про кривавий наклеп стверджувала, що єврейський ритуал вимагав християнських жертв. Це твердження було неправдивим. Єврейський закон забороняє вбивство і споживання крові. Звинувачення описувало релігію через уяву її ворогів, через що звичайні сусіди виглядали таємно небезпечними.

Звинувачення подорожує

Подібні звинувачення згодом з'явилися в інших англійських містах і по всій Європі. Повторення дало міфу життя поза початковим твердженням. Ця рання історія допомагає пояснити ворожі історії, які вже були доступні, коли єврейські громади Англії зіткнулися з насильством і вигнанням, які досліджувалися в наступний період.

1190–1290

Середньовічна Англія · Захист з обмеженнями

Королівський захист виявився крихким, коли релігійна ворожнеча та місцеві інтереси зійшлися проти єврейських сусідів.

Йорк, 1190

У 1190 році єврейська громада Йорка шукала притулку в королівському замку, оскільки їй загрожувало насильство. Облога закінчилася нищівною різаниною. Ворожнеча хрестоносців і антиєврейська проповідь допомогли створити небезпеку. Пошуки притулку під владою короля не забезпечили захисту, якого відчайдушно потребувала громада.

Кому вигідні чутки?

Серед нападників у Йорку були місцеві чоловіки, які прагнули уникнути сплати боргів єврейським кредиторам. Неправдива чутка також приписувала королю наказ нападати на євреїв. Релігійна ворожість, фінансові інтереси та хибне твердження про королівське схвалення посилювали одне одного. Надання позик було історичною обставиною, а не рисою єврейського характеру.

Наказ залишити країну

Едуард I вигнав євреїв з Англії в 1290 році після того, як попередні закони обмежували життя громади. Правитель міг перетворити релігійне відчуження на загальнодержавний указ. Це вікно стосується середньовічної Англії; її не слід розглядати як єдину спільну політику для всіх країн, які пізніше стали Сполученим Королівством.

1656–1858

Повернення та права · Повернення, а згодом — боротьба за місце

Євреї повернулися до відкритого спільного життя в сімнадцятому столітті, але досягнення рівноправної участі зайняло ще два століття.

Клопотання про приналежність

Повернення громади, яка відкрито жила як єврейська, традиційно датують 1656 роком. Сефардський рабин Менассе бен Ісраель подав петицію Оліверу Кромвелю. Євреї самі обстоювали своє місце в Англії, а не просто отримували дар від правителя. Повернення та повна громадянська рівність були різними етапами.

Відчиняє двері синагога

Іспанська та португальська єврейська громада Лондона заснувала синагогу Бевіс-Маркс в 1701 році. Місце поклоніння зробило життя громади видимим після тривалого періоду після вигнання. Це також нагадує нам, що британські єврейські історії включають різні мови та традиції, а не єдину основу.

Слова, що закривали шлях до місця в парламенті

У липні 1858 року парламент змінив свою присягу, щоб Ліонель де Ротшильд міг засідати, не сповідуючи християнську віру. Дебати, збережені в Hansard, демонструють як спротив, так і підтримку. Вибраний представник був заблокований релігійною вимогою. Зміна правил уможливила участь.

1905–1939

Кордони та притулок · Хто відкриває двері?

Біженці та сформовані громади зіткнулися з імміграційними обмеженнями та фашистською мобілізацією, поряд з організованим опором та порятунком.

Закон про іноземців 1905 року

Закон про іноземців 1905 року запровадив імміграційний контроль на тлі агітації проти новоприбулих, у тому числі єврейських мігрантів, які рятувалися від небезпеки у Східній Європі. Його правила стосувалися євреїв та інших прибулих. Політичні дебати зображували біженців як національний тягар, відволікаючи увагу від переслідувань, які зробили виїзд необхідним.

Сусіди блокують марш

4 жовтня 1936 року протестувальники завадили Британському союзу фашистів провести марш лондонським Іст-Ендом. Серед учасників були єврейські, робітничі, комуністичні та профспілкові групи. Єврейські лідери не погодилися щодо відповіді. Кейбл Стріт показує як організований опір, так і дебати про те, як протистояти антисемітизму.

Дитяча дорожня валіза

Починаючи з 1938 року Kindertransport доставив тисячі дітей із контрольованої нацистами Європи до Британії. Єврейські організації та інші помічники організували порятунок. Діти подорожували без батьків, і багато сімей так і не об'єдналися. Притулок рятував життя, але його межі та біль розлуки теж належать до цієї історії.

2023–тепер

7 жовтня й сьогодення · 7 жовтня й сьогодення

Давні фашистські теорії змови, провали всередині Лейбористської партії та конкретна протестна коаліція лівих та ісламістів визначили різке зростання антисемітизму у Великій Британії відразу після 7 жовтня.

Перший звіт надходить до кінця дня

7 жовтня о 12:55 британська організація Community Security Trust зареєструвала перший інцидент, пов’язаний із нападом в Ізраїлі. Він був спрямований проти синагоги під час єврейського свята Сімхат-Тора. Зібрання громади в Британії стало мішенню, поки новини з Ізраїлю ще продовжували надходити.

Протягом наступних тижнів кількість повідомлень різко зросла. Час має значення: ця ворожнеча почалася в день різанини. Британські євреї були втягнуті в конфлікт через свою ідентичність, перш ніж подальший хід війни міг пояснити цю зміну.

Альянс збирається навколо спільного ворога

Старіші релігійні звинувачення Британії та фашистські кампанії зображували євреїв як небезпечних аутсайдерів. Ультраправий антисемітизм зберігся після 7 жовтня. Інша помилка виявилася зліва: розслідування EHRC щодо Лейбористської партії встановило незаконне цькування, дискримінацію та політичне втручання в розгляд скарг. Партійна лояльність може захистити антисемітську поведінку.

Замовлений урядом огляд Волні описав спільних організаторів протестів, зокрема Palestine Solidarity Campaign, Stop the War і Muslim Association of Britain. Частини цієї коаліції він класифікував як ультраліві та ісламістські, пов’язані давнішими антивоєнними кампаніями. Спільний наратив опору міг надавати ХАМАС політичної легітимності, а антисіоністська риторика змушувала британських євреїв відповідати за Ізраїль. Опитування JPR фіксує, що багато хто відчував вимогу виправдовувати дії Ізраїлю. Співпраця розширювала мобілізацію; перенесення провини звужувало належність євреїв до власного суспільства.

Святий день стає днем втрати

На Йом Кіпур у жовтні 2025 року на синагогу Хітон-Парк у Манчестері було скоєно напад із застосуванням автомобіля та ножа. Двоє чоловіків загинули, троє отримали важкі травми. Уряд визначив напад як антисемітський ісламістський тероризм; початкові дані також показали, що одна жертва загинула від пострілу поліції під час реагування.

Цей напад надзвичайно гостро поставив питання про безпеку євреїв. Деякі британські євреї думали про виїзд, і того року міграція до Ізраїлю зросла. Тим не менш, дослідники не виявили встановленого, тривалого відтоку. Горе, страх і рішення щодо майбутнього належали до окремих життів, а не до одного неминучого кінця для спільноти.