Антисемітизм: Марокко

Євреї жили в Марокко задовго до французького колоніального панування. За мусульманських династій система зіммі пропонувала релігійний захист, водночас ставлячи євреїв нижче за правовий статус мусульман і вводячи податок джизья.

Дослідіть країну: Марокко

Опубліковано WTJПублікацію оновлено

Вдома під нерівним захистом

Євреї жили в Марокко задовго до французького колоніального панування. За мусульманських династій система зіммі пропонувала релігійний захист, водночас ставлячи євреїв нижче за правовий статус мусульман і вводячи податок джизья. Ця домовленість була різною: деякі правителі захищали громади, тоді як переслідування з боку Альмохадів примушували до навернення або втечі. Пізніші меллахи зробили поділ видимим на вулицях міста. Колоніальний вплив додав нові розбіжності, а режим Віші запровадив виключення за расовою ознакою. Післявоєнний регіональний конфлікт, невизначеність і міграційні обмеження змінили питання про те, чи може сім’я залишитися або виїхати.

ХІІ–ХІХ ст

Захист і нерівність · Сусід може мати захист і водночас залишатися підлеглим

Релігійна ієрархія, правителі, що вдавалися до примусу та сегреговані квартали сформували раннє антиєврейське відчуження в Марокко.

Умови захисту

За статусу зіммі єврейські громади могли сповідувати свою релігію та зберігати громадські інституції. Натомість вони сплачували особливий податок і перебували в підпорядкованому правовому становищі. Це допомагало зберігати багатовікову єврейську присутність, але унеможливлювало рівноправність. Захист і дискримінація були частинами однієї системи; її застосування різнилося залежно від правителя й місця.

Коли захист поступається місцем примусу

Під правлінням Альмохадів у дванадцятому столітті євреї стикалися з тиском, щоб навернутись або втекти. Маймонід писав про примусове навернення, живучи у Фесі, перш ніж знову залишити його в 1165 році. Його відповідь стосувалася реальної дилеми виживання. Переслідування виникло внаслідок прагнення правителя до релігійного конформізму, а не через неминучий конфлікт між сусідами.

Межа меллаху

Фес, а пізніше Марракеш заснували окремі єврейські квартали, відомі як меллах. У Марракеші євреїв переселили в оточений муром район у шістнадцятому столітті. Такі квартали могли б забезпечити життя громади та певну міру безпеки, водночас забезпечуючи відокремлення. Ворота вказували на те, що євреї займали нерівне місце в місті.

Кінець ХІХ століття – 1939 рік

Колоніальні поділи · Нові можливості створюють нові межі між сусідами

Школи, іноземний захист і колоніальне панування змінили стару релігійну ієрархію.

Освіта з ширшим кругозором

Школи Alliance israélite universelle пов’язали марокканських євреїв із франкомовною освітою та можливостями за кордоном. Їхня робота частково відповідала незахищеності підлеглого статусу. Навчання в школі може розширити майбутнє дитини, змінивши мову, прагнення та зв’язки в місцевій громаді.

Протекторат – це не емансипація

Правління французького протекторату почалося в 1912 році, але марокканські євреї не отримали колективного французького громадянства, наданого більшості алжирських євреїв у 1870 році. Більшість залишилися підданими султана. Колоніальна влада наклала нові інституції на старі статусні відмінності, а не забезпечила єдину систему рівних прав.

Сусідство переходить нову межу

Європейський вплив і захист пропонували деяким євреям шлях до іншого статусу та можливостей. Інші залишалися бідними або жили за межами головних колоніальних центрів. Ці відмінності мають значення, оскільки антисемітські розповіді зводять громади в одну привілейовану групу. Нерівна зміна може посилити обурення, не зробивши цей стереотип істинним.

1940–1942

Расове відчуження Віші · Імпортне расове правило досягає класу

Французька влада перетворила антиєврейську ідеологію на професійні, освітні та житлові обмеження.

Віші змінює правову категорію

Після поразки Франції в 1940 році антиєврейські статути Віші дійшли до Марокко через установи протекторату. Статут 1941 року застосовував расове визначення більш чітко. Єврейська ідентичність тепер могла визначати доступ до професій та освіти, незалежно від поведінки людини чи місця в житті Марокко.

Примусове повернення до меллаху

Заходи режиму Віші вимагали від частини євреїв, які мешкали в європейських кварталах, повернутися до меллахів. Виконання відрізнялося залежно від місця; особливо постраждав Фес. Перенаселеність погіршувала умови життя й посилювала поширення хвороб. Нібито суто адміністративне правило проживання безпосередньо шкодило родинам, звужуючи коло місць, де вони могли безпечно жити.

Роль султана складна

Генерал-резидент Шарль Ногес наглядав за расовими законами, які мали схвалення султана Мохаммеда V. Султан також підтримував єврейських лідерів і втручався в деякі справи; впровадження було затримано або подекуди обмежено. Ні проста легенда про порятунок, ні заява про однакове повсюдне переслідування не пояснюють ці дії. Проте обмеження були реальними.

1948–1964

Насильство та від'їзд · Непевність і для тих, хто залишається, і для тих, хто виїжджає

Насильство, деколонізація, прив’язаність до Ізраїлю та обмеження на пересування сформували різні сімейні рішення.

Уджда і Джерада, 1948 рік

У червні 1948 року напади на євреїв в Уджді та сусідній Джераді викликали вбивства та страх. Вони відбулися на тлі регіональної напруженості навколо створення Ізраїлю. Напади на місцевих євреїв як колективну заміну учасникам чужого конфлікту змушували марокканських сусідів відповідати за події, якими вони особисто не керували.

Незалежність не визначає майбутнє

Незалежність Марокко в 1956 році відкрила нову політичну сторінку. Єврейські родини зіткнулися з різними надіями та страхами щодо громадянства, роботи та громадської безпеки. Протягом частини наступних років еміграція та спілкування з Ізраїлем були обмежені. Для деяких невизначеність стосувалася права виїхати так само, як і перспективи залишитися.

Чому так багато сімей виїхало

Від'їзд відображав суміш незахищеності, економічних надій, сіоністської відданості, сімейних зв'язків і зміни правил. Масштабна еміграція змінила життя марокканських євреїв, а громада залишилася. Не було єдиного мотиву, який би поділяли всі родини. Їхнє подальше життя в Ізраїлі, Франції та інших місцях продовжило марокканську історію, а не стерло її.

2023–тепер

7 жовтня й сьогодення · 7 жовтня й сьогодення

Ісламістський обов’язок і лівий радикальний антиімперіалізм об’єдналися в підтримці наративу опору 7 жовтня, тоді як офіційний захист євреїв продовжувався.

До одного маршу приєднуються різні рухи

У жовтні 2023 року ісламістський рух Al Adl wal Ihsane закликав людей вийти на мітинг і схвалив «Потоп Аль-Акса» — назву, використану для операції ХАМАС 7 жовтня. Ліва газета Annahj описувала таку ж ширшу мобілізацію.

Спільні дії об’єднали різні політичні традиції навколо Палестини. Це також зробило реакцію на 7 жовтня помітною всередині Марокко. Джерела руху встановлюють співпрацю та підтримку; вони не встановлюють, що кожен учасник хотів завдати шкоди марокканським євреям.

Спільна справа зустрічається з конкуруючою ідеєю приналежності

Марокканські євреї жили під нерівним захистом, і Віші пізніше запровадив расове виключення за протекторату. Сьогоднішнє визнання єврейської спадщини пропонує іншу національну історію, яка включає євреїв, а не розглядає їх як іноземців. Єврейські представники повідомили про занепокоєння після 7 жовтня разом із постійним безпечним відвідуванням синагоги.

Водночас ісламістський заклик Al Adl wal Ihsane та ліворадикальна газета Annahj підтримали ту саму мобілізацію в Рабаті й вихваляли операцію «Потоп Аль-Акси». Ісламський обов’язок і протидія владі США та Ізраїлю давали різні підстави підтримати одну справу — документально підтверджене зближення лівих та ісламістів. Це політично легітимувало операцію, але документи рухів не доводять сплеску антиєврейських нападів усередині країни. Місцева картина включає і цю мобілізацію, й інституції, здатні протистояти перенесенню ворожості на марокканських євреїв.

Історія не диктує закінчення

Марокканські євреї жили під нерівним захистом до колоніального панування. Пізніше режим Віші запровадив виключення за расовою ознакою під французьким протекторатом. Політична влада неодноразово визначала, наскільки безпечно може бути єврейська родина.

Після 7 жовтня нова тривога співіснувала з продовженням богослужінь. Це поєднання не дозволяє просто завершити розповідь ні заспокоєнням, ні катастрофою. Попередня історія пояснює, чому занепокоєння громади заслуговує на увагу. Її подальше публічне життя показує, чому з цієї історії не слід робити висновок, що кожна нова криза неодмінно розгортатиметься однаково.